Портал города Тальное.
Место встречи жителей и гостей города.

 
Тальное » Новости » Американська режисерка оселилась в українському селі, щоб зняти фільм про емігрантів
на правах рекламы

Американська режисерка оселилась в українському селі, щоб зняти фільм про емігрантів

Автор: Алексей Хвалебный от 06.07.2009 00:04
 (голосов: 0)
altНаомі Умань сапає картоплю, товче глину на толоці, спробувала сала та самогону і лає винахід американських генетиків – колорадського жука. 

Другою батьківщиною для американки Наомі Умань стало село Легедзине Тальнівського району.

Бажаючи зняти фільм про емігрантів, вона навіть подумати не могла, що Україна стане для неї рідною. Режисерці, звиклій до комфорту американської цивілізації, так припала до душі сільська глибинка і гарні люди, що тепер вона тут живе – має господарство, воює із колорадським жуком та не дивиться телевізор. Каже – їхала сюди, щоб відчути себе емігрантом, а відчула себе щасливою людиною.

Режисерка експериментального кіно Наомі Умань недарма є тезкою районного центру на Черкащині – її дід і бабця родом саме із Умані. Колись вони, за національністю євреї, покинули це місто, тікаючи від погромів. А коли на митниці в Сполучених Штатах бабцю запитали прізвище, вона подумала, що питають місце народження. Так і записали – прізвище Умань.

– Я багато їжджу світом, знімаючи свої фільми про емігрантів, – розповідає Наомі. – Оселяюсь там і живу разом із людьми, намагаюсь зрозуміти їх внутрішні мотиви, що вони відчувають, як виживають. І ось якось один критик написав, що усе одно навряд чи мої фільми зможуть передати всю глибину відчуттів. Бо автор – не емігрант. Я вирішила виїхати із Штатів і пожити життям емігранта. Згадала, що моє коріння в Україні. Чому б не спробувати потрапити туди, де за багато років нічого не змінилося? Приїхала до Умані – а це як єврейська столиця України... Аж тут почула про село Легедзине. Воно, немов за допомогою машини часу, законсервоване на століття. Тут можна знайти сліди трипільської культури, Великої Вітчизняної війни, Радянського Союзу та початку нового капіталізму. Тому і вирішила оселитися тут. Для фільму це найкраще місце.

Подорож до України не обійшлася без пригод. Взявши із собою свого песика Тату, вона прилетіла до Києва… у власноруч зшитій шубі зі шкіри буйвола, у яких ходили прадавні люди. Цей "прикид" був зроблений для зйомок фільму, мав колоритний вигляд і… запах. Шуба так пахла, що Наомі відразу ж затримали в метро міліціонери – подумали, що жінка бомж. Тим більше, що, долучаючись до української культури, їй довелось поголити голову, щоб зняти дреди – численні косички, змащені воском. Із ними вона прожила 18 років, але зрізала, коли поїхала до України. І здивувалась, що лисих жінок чомусь називають "підозрілими особами". Ось так із пригодами вона і дісталась села Легедзине. Тут купила хату і почала звичайне сільське українське життя.

– Спочатку мені це здалося кошмаром, – з усмішкою розповідає Наомі. – Город, господарство. Треба зранку вставати, бігти працювати. А в будинку немає навіть душу і ванної. Це моя мрія – поставити ванну. Зараз, коли їду кудись на кінофестиваль, у першу чергу думаю – там же є ванна. Коли потрапляю туди, то лежу в ній по три-чотири години. Дуже вражає доброзичливість тутешніх людей. Бабці-сусідки допомогли мені облаштуватися, привчили до української кухні. І хоча м’яса не їм, мене усе одно нагодували… салом. Воно не вразило. Але ваш український самогон – це щось. Почала ходити на вечорниці, навчилася доглядати за городом. Бо спочатку раз накупила насіння, а виросла якась трава. Бабці прийшли і кажуть – а чому це ти люцерни насадила. Так потроху і опанувала усі хитрощі. Тепер хочу завести козу.

Наомі дуже подобається місцевий хор, самогон і стиль життя. Вона вирощує полуниці і картоплю, у вільний час знімає фільм і не думає покидати Легедзиного. Не розуміє, навіщо кудись їхати, якщо рай тут. У цьому селі.